Коли перед цілою країною стоїть загроза епідемії, ми маємо об'єднуватися, бо за таких умов справа не у здоров'ї якоїсь конкретної людини, ми маємо потурбуватися про кожного українця. Це турбота не тільки про лікарні, у яких не вистачає обладнання, не тільки про пацієнтів, яким вже зараз конче необхідна професійна медична допомога та постійний нагляд, але і про самих лікарів, які надалі мають відважно боротися за життя кожного.

Дитинство-юність – найпрекрасніший період у житті людини. І дуже важливо використати цю найщасливішу пору з максимальною користю! Краще, ніж подорожі, людство, мабуть, поки нічого не придумало. До того ж, будь-яка мандрівка дарує безліч знань, спогадів, почуттів та емоцій. На жаль, у наших друзів такі емоції відсутні, бо більшість із них вже давно не знає, що таке екскурсії, прогулянки чи поїздки. Наші друзі – це діти, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Коли Ірі стало дуже зле і дівчина поступила в лікарню, вона задихалася. Без кисневого апарату не могла тоді зовсім. Лікування допомагало, поступово ставало краще, тож сподівалися, все так і минеться. Але повністю легені не відновилися. "Муковісцидоз, дихальна недостатність ІІ ст., множинні бронхоектази, хронічне легеневе серце, легенева гіпертензія", – довгий перелік діагнозів у виписці показує, що організм тримався довго на межі своїх можливостей і… виснажив їх. Зараз Іринка потребує на ніч підключатися до кисневого апарату – він рятує від страшної гіпоксії та дає легеням відпочинок. 

У невеличкому селищі Гребінки, що на Київщині, проживає дружня сім'я: двоє маленьких, але вже завзятих хлопчиків – Давид та Святослав – мама Євгенія та тато Віталій. Життя сім'ї складалось начебто добре. Але раптом у найменшого хлопчика Святика виявились проблеми з зором. Мама не раз спостерігала, що хлопчик всі іграшки підносить дуже близько до очей. Це її дуже непокоїло. "Коли Святу був 1рік і 3місяці, – розповідає Євгенія, мама хлопчика, – я звернулася до дитячого офтальмолога, але вона нас заспокоїла і пояснила тим, що він ще маленький і зір повністю не сформувався". 

"Насправді, кисневий апарат у нас вже є, але, чесно – його одного замало", – написали нам із Хмельницького. У пульмонологічне відділення потрапляють діти, які мають певні проблеми з диханням. Привозять дітей у гострому стані, які задихаються, хтось кисневозалежний повністю, хтось – частково, є діти із загрозами зупинки дихання. Діагностика й лікування займають час, а допомогти дитині потрібно якнайшвидше. Багатьом допомагає швидко відчути полегшення саме підключення до кисневого апарату. Це зручно зробити прямо в палаті, і тут же проводити основне лікування. Та якщо вільного кисневого концентратора немає, доводиться або встановлювати чергу на дихання, або відправляти когось із маленьких пацієнтів до реанімації.