Юліана – молода дівчина, яка ще донедавна працювала, мріяла про свою власну сім'ю і діток, творила добро. Ще зовсім нещодавно вона сама допомагала людям, збирала необхідні речі для дитячих будинків Київській області. Але раптово Юліану спіткала хвороба. Пухлина… 

Діана народилася на День святого Пантелеймона, пологи були дуже важкими, дівчинка народилася синьою, але щасливі батьки не могли і думати про погане. У крихітки на перших днях життя діагностували фізіологічну жовтяницю, яка тривала 3 місяці і стала причиною відмирання клітин головного мозку. 

Всім привіт. Мене звати Лада Тесфайє.

17 лютого в мене день народження.
До цього дня я взагалі спокійно ставлюся, ніколи не планую його заздалегідь, не чекаю привітань і подарунків. Але в цьому році я хочу зробити собі величезний презент і подарувати хлопчикові Данилу можливість знову писати оповідання, читати фантастику і допомагати батькам виховувати молодшу сестру.

Єва сидить за столом і весело щебече, розфарбовуючи смішну картинку. Дівчинці 11 років, і вона абсолютно нічим не відрізняється від однолітків. Ми провідали Єву в реабілітаційному центрі, де вона проходила лікування. Навіщо їй лікування? Дівчинка важко встає з-за столу, і ми бачимо, як у неї, в буквальному сенсі, земля йде з-під ніг.

Її життя почалося з втрати мами – жінка померла, народжуючи Софійку... А дівчинка пережила страшні пологи і назавжди отримала недугу – ДЦП. Софійці сьогодні вже 4 рочки, але підступна хвороба не дає їй стати повноцінною і здоровою дитиною. Під час пологів Софійка застрягла у маминому тазі, і почалася кровотеча, що призвела до смерті матері прямо на операційному столі. Після цього лікарі вдалися до кесаревого розтину і швидко висмикнули Софійку із рук смерті.

Життя було не надто привітним до Віри. А особливо перший місяць після її передчасного народження: гіпоксія, крововилив у мозок, менінгіт і гідроцефалія. Усе це Віра мужньо пережила і вижила. Мама дівчинки всіма силами намагається поставити дівчинку на ноги, і вірить: її Віра все зможе!

Чотирнадцятирічна дівчинка в інвалідному візку з задоволенням грається з молодшими дітьми і при цьому будує серйозні плани на майбутнє. "Я мрію вийти заміж і народити трьох дітей", – зніяковіло каже Аня. "Але я не можу ходити...". Аня навчається у восьмому класі і не особливо любить школу, найбільше їй подобається читати і малювати. Кращі її друзі – двоюрідний брат Макс і Вовка-хуліган, її рідний брат, якому півтора рочка.

Дорогі донори! Ви вже неодноразово приходили на допомогу маленькій Тіночці Шпатаковській, яка посилено бореться з важкою недугою – ДЦП. Тільки постійними зусиллями батьків, стараннями самої Тіночки і, звичайно, завдяки допомозі небайдужих людей дівчинка регулярно проходить реабілітації. Після чергового, чотирнадцятого, курсу реабілітації в клініці ім. Козявкіна (м. Трускавець) у Тіни з'явилися маленькі, але цілком приємні досягнення. Вона тепер може трошки довше стояти біля опори, причому навчилася балансувати своїм тілом. Якщо раніше вона могла простояти з півхвилини, то тепер у неї виходить простояти 2-3 хвилини.

Родина уже готувалася до різдвяної вечері, аж зненацька маленького Андрія почало нудити. Потім був сильний головний біль і втрата свідомості. Святкування не вдалося. Спочатку швидка, потім реанімація і страшний діагноз – розрив аневризми головного мозку. Хлопчика стабілізували і направили у столичний Інститут нейрохірургії. Тут Андрія прооперували, але зараз йому потрібні вартісні ліки. На жаль, у родини більше немає коштів купувати необхідні препарати.

Вікторія – дуже кмітлива та розумна дівчинка! Вона, як квітка, яка з усіх сил намагається розпуститися і зацвісти, але хвороба ДЦП не дає їй цього зробити! Батьки Вікторії дуже чекали на появу своєї "квіточки". Пологи були дуже важкі, більше 30 годин! А після народження стан дитини ще три тижні підтримував апарат штучної вентиляції легенів. Коли, нарешті, Вікторія змогла зробити свій перший самостійний подих, лікарі наголосили невтішний вирок: "Вона ніколи не буде ні сидіти, ні їсти, ані ходити самостійно!". Почути такі висновки про свою довгоочікувану крихітку дуже страшно і важко! Але покинути, навіть таку тендітну і слабу, із мінімальним шансом на життя, не було навіть жодних роздумів.