Мене звати Юлія, я – графічний дизайнер. Люблю свою роботу, людей, з якими мене зводить життя, та спорт, що робить мене сильною. Моя мета в житті – робити світ красивішим, і не лише зовні, але і зсередини. І я завжди починаю з себе. Цей марафон – виклик, адже для мене це нове. Я біжу заради життя тих, хто вже не може дихати сам. Я хочу зібрати частину коштів на кисневий апарат, який допоможе зробити життя важко хворих людей кращим, а дихання вільним! Це найменше, що я можу зробити. 

Мене звуть Олена. Другий рік я знаю про кисневий сервіс фонду "Відкриті долоні", і в цьому році мені потрібно бігти. Бо минулого року я сама захворіла... В мене діагностували рак, і я проходила тривале лікування. Мені пощастило – я в ремісії. Але є ті, кому так не пощастило... Є ті, кому я допомагала, в тому числі – завершити своє життя з найменшими стражданнями. Другий рік я зустрічаю людей, які і сьогодні мають порушення дихання.

Вітаю, друзі! Мене звати Тоня Басова. Більшість із вас знає мене як фотографа і викладачку фотографії. Але у мене є ще одна важлива сфера діяльності: я працюю координаторкою із паліативної допомоги у БФ "Відкриті долоні". Наш фонд допомагає людям із невиліковними захворюваннями, що пошкоджують легені, через що важко дихати щодня і щохвилини. Існують спеціальні апарати – кисневі концентратори, які виділяють кисень із повітря і подають його хворому у концентрованому вигляді.

Материнство – це шалене щастя. Не уявляю свого ранку без щебету моїх рідненьких принцес – моїх донечок. Мрію, щоб усі дітки мали щасливе майбутнє, були здоровими, сильними тілом і духом, і обов'язково потрібними нам. Обласний перинатальний центр міста Рівного є головним закладом по наданню медичної допомоги важкохворим діткам та їхнім мамам. До складу центру входять 11 відділень, серед яких основними є відділення реанімації та інтенсивної терапії новонароджених, а також, відділення постінтенсивного догляду та виходжування передчасно народжених малюків. 

Після чергового УЗД лікарі призначили термінову операцію для майбутньої мами. Так на світ народився Тимоша. Мама лише почула, як малюк заплакав, його поклали на груди татові. Проте далі все було, як в тумані... На третю добу у хлопчика з’явилися судоми, його забрали в реанімацію. Потім було неонатальне відділення. Тимоша сам не їв, не рухав ручками і ніжками, не розплющував очі... 

Обдумуючи наш проект, ми чітко знали, для чого і для кого ми його організовуємо. Спостереження лікарів, що пацієнти з сільської місцевості мають більші проблеми із здоров’ям, спонукало адміністрацію Шпиталю створити нову медичну програму, яка б дозволила сільському населенню своєчасно виявляти захворювання, а також мотивувати селян до більш відповідального ставлення до профілактики захворювань.

Діагноз ДЦП, спастичний тетрапарез, назавжди змінив життя Міши Щербакова... Числені лікарні, консультації лікарів, уколи та розтяжки, виснажливі заняття ЛФК та массажі – замість прогулянок та іграшок, з перших кроків та перших слів – цей шлях розтягнувся на довгі роки життя Міші. Завдяки допомозі величезної кількості чудових і небайдужих людей Міша мав змогу проходити інтенсивні курси реабілітації, лікуватися медикаментозно, зробити декілька операцій. Тричі був збір коштів для Міши на сайти УББ. І зупинятися не можна, адже від цього залежить розвиток хлопця. 

За два роки ремісії Максим почав забувати про хворобу, повернувся до справжнього життя дитини: де є ігри з однолітками, але немає уколів та болю. На жаль, хвороба знову дала про себе знати… Знову розлука з братиком, знову замість школи потрібно йти на прийом до лікаря. 

Мене звати Андрій Логін, і я є директором благодійного Фонду "Шпиталь Шептицького". Звертаючись по психічну допомогу, людина робить перший крок "до себе": починає жити "в мирі із собою", більше відчувати, усвідомлювати, змінювати стосунок із зовнішнім світом. То ж, розуміючи потребу у такого роду підтримці, на базі Шпиталю імені Андрея Шептицького ми створили "Центр психічного здоров’я".

Аліса – звичайний підліток, їй 12 років. Весела, життєрадісна. Ходить до школи, турбується за оцінки, не любить робити домашні завдання і рахує дні до канікул. Любить піцу і картоплю фрі, дивитися фільми разом із подружками, їздити на велосипеді і кататися на ковзанах. Вона ходить у басейн і займається йогою. Мріє про подорожі та пригоди. Для того, щоб це звичайне життя було реальністю, Алісі доводиться багато працювати. Кожен день. Попри настрій, плани і самопочуття. Дома, в гостях або в поїзді. Кожен день Аліса витрачає приблизно 4 години на інгаляції, роботу на дихальних тренажерах і спеціальні вправи. Це реалії муковісцидозу.