Якщо хтось подивиться на цього гарненького хлопчика, одразу не побачить, що він невиліковно (в нашій країні) хворий. В Олексія генетичне захворювання, що прогресує, і, за статистикою лікарів, такі дітки довго не живуть. Хлопчик народився без ознак хвороби. До 6 місяців розвивався, як звичайний малюк. Але після звичайної застуди почав погано сидіти. Батьки звернулись до педіатра, вона направила до невролога і розпочались аналізи, консультації у лікарів… Під питанням був діагноз спінально-м'язова атрофія Верднера-Гоффмана. Матуся дуже сподівались, що це не так, але після генетичного аналізу діагноз підтвердився.

Ви вже не вперше допомагаєте Артурчику. Він дуже переживає що хворіє, переживає що робить мамі боляче: "Я бачу, як мама знову тихенько витирає сльози. Я питаю, чому вона плаче. Мама думає, що я ще маленький і нічого не розумію, і відповідає, що щось потрапило їй в око. Але я ж дорослий, хай я маленький, але чоловік – вона плаче, тому що скоро мені треба їхати на реабілітацію, а вона змогла зібрати тільки на дорогу і проживання, а потрібно ще більше 12 000 тисяч на лікування... Я так хочу, щоб вона не плакала, я намагаюся, я її слухаю, але...".

09 березня 2017 року Іра народила свого першого і єдиного синочка Данічку з вагою 4 200 кг і 53 см. Мабуть, через досить велику вагу він родився з кефалогематомою на голові. Після 4 днів у пологовому малечу відправили в лікарню, аби видалити кефалогематому. Мамі було не по собі, адже всіх після пологового зустрічають зі святковими кульками і проводять щасливо додому, а вони разом із чоловіком їхали багато кілометрів, і знову 4 стіни, знову лікарня...

12 років тому на світ з’явилася мила, прекрасна дівчинка, яка повністю змінила життя своєї матусі та її мрії. Вся сім’я дуже раділа, коли народилася Юлічка, дуже тішилися нею, але невдовзі ця радість перетворилася на сльози, біль і розпач… Коли у 9 місяців рідні звернули увагу на те, що дівчинка не розвивається, як її однолітки, і не встає на ніжки, родичі забили на сполох. Лікарі під час обстеження поставили діагноз ДЦП.

Владиславу вже скоро 19 років... Класний юнацький вік, кожен із нас пам'ятає ці яскраві молодіжні роки. Але у Владика все по-іншому. Його найяскравіші спогади пов'язані тільки з поїздками на курси реабілітації. Досі Владислав не розмовляє, не може самостійно обслуговувати себе ручками, не сидить самостійно, не ходить... Владиславу призначають чотири рази на рік проходити курси реабілітації.

Хочемо Вас знову познайомити з цією веселою, відкритою та сором’язливою дівчинкою, яка проживає в невеликому містечку Бориславі. Мама дуже старається поставити донечку на ноги, здійснити її мрію, щоб вона була здоровою. ЇЇ мама залишилась круглою сиротою, тому з рідних у дівчинки немає нікого, до кого можна б було звернутись за допомогою. В Ангелінки був дядько, який дуже її любив і допомагав із лікуванням. Але він поїхав до Києва на Майдан, потім пішов у лави Національної Гвардії, щоб захищати нас від ворога, та загинув під Слов’янськом. Ангелінка лікується від самого народження...

UPD: наш Степанчик став ангелом. Хвороба на ім'я СМА виявилася сильнішою. Команда УББ приносить наші найщиріші слова співчуття рідним Степана і дякує всім Донорам, хто підтримував хлопчика.

Із самого свого передчасного народження Степан – борець за життя... Його незрілі легені після народження не розкрилися... Під час реанімації трапився інсульт... Тільки з двох місяців малюк зміг самостійно дихати. Але неспокійне щастя батьків тривало недовго. На тлі постійної загальної слабкості та млявості у хлопчика раптово виникли проблеми з диханням і зупинка... Далі, як у кошмарному сні – знову реанімація і тепер вже з трахеостомуванням (отвір в шийці, що дозволяє дихати).

Лист від мами:

"Дуже хочеться, щоб усі дітки і мій синочок були здорові. Він таке янголятко і вже з самого дитинства знає, що таке біда. Хоч він ще маленький, але вже розуміє, що не такий, як всі здорові діти. Бачили б ви його очі, коли він дивиться на діток, які бігають і граються. Даня дуже хоче ходити, але, на жаль, поки не може...

"Знову та знову, але мені доводиться просити про допомогу! Я, Карпін Ірина Степанівна, одинока мати двох хлопчиків, проживаю у містечку Стебник Львівської області. Я дуже щаслива від того, що в мене є такі "чоловіки", але ще в мене є біль – це хвороба мого синочка! Через недбальство медиків Дрогобицького пологового будинку мій син під час народження отримав черепно-мозкову травму (в дуже важкому стані асфіксії, з обширною гематомою головного мозку), був заражений стрептококом і у віці 14-ти днів переніс хірургічне втручання (видалення пупкової вени) – наслідком цього стала страшна хвороба ДЦП...

Із листа мами хлопчика:
"Допоможіть хлопчику жити повноцінно, для нього важливий кожен сантиметр! Заздалегідь величезне спасибі за небайдужість до чужого нещастя, здоров'я Вам і Вашим близьким людям, це справді найголовніше в житті! Коли я народила Сашеньку, вже на першому його році життя я помітила, що дитина відстає в рості. Очевидно, що я побігла до лікарів, але до 5 років вони не ставили ніякого діагнозу, говорили, що це конституціональна затримка росту, оскільки я сама невисока.