Це – Миколка Ткачов, наш підопічний вже не перший рік. Малюк народився з "цілим букетом" діагнозів, і таке щастя, як здорове безтурботне дитинство, на жаль, не дісталося йому від народження... Дитині доводиться боротися за кожне вміння, за перший крок, за "умілі ручки"... І ось вже не перший рік ми разом із батьками спостерігаємо і радіємо, як ще одна дитина на землі стає самостійною і щасливою. І ми, звичайні люди, причетні до цього дива.

З Вашою допомогою Віка була забезпечена спеціальним харчуванням на 2 роки. Вона зміцніла і вже навчається у другому класі (викладачі приходять до неї додому). Але... без харчування дівчинка не зможе не втрачати вагу. У неї дуже небезпечне захворювання – спінальна м'язова аміотрофія. Вона не може ходити, не може сидіти без підтримки, не може піднімати ручками важкі речі і взагалі не може підняти руки вгору. Все це через слабкі м'язи. Але її стан можливо поліпшити, якщо приймати ліки, вітаміни і комплекс амінокислот. Також Вікторії потрібно спеціальне харчування, тому що вона дуже погано набирає вагу.

Хочемо Вас знову познайомити з цією веселою, відкритою та сором’язливою дівчинкою, яка проживає в невеликому містечку Бориславі. Мама дуже старається поставити донечку на ноги, здійснити її мрію, щоб вона була здоровою. ЇЇ мама залишилась круглою сиротою, тому з рідних у дівчинки немає нікого, до кого можна б було звернутись за допомогою. В Ангелінки був дядько, який дуже її любив і допомагав із лікуванням. Але він поїхав до Києва на Майдан, потім пішов у лави Національної Гвардії, щоб захищати нас від ворога, та загинув під Слов’янськом. Ангелінка лікується від самого народження...

Вінничанка Локайчук Анастасія потребує лікування в закордонних лікарів! Настуня має такі діагнози: спастичний тетрапарез, атрофія зорових нервів, токсоплазмозний хореоретиніт обох очей, шунтована, епісиндром, кістозне утворення в голові. Медики припускають, що це вроджена вада, бо у матері під час вагітності вчасно не виявили інфекцію токсоплазмоз. За свої 10 років Настуня перенесла 10 операцій, які були пов'язані з поломкою шунта.

Із самого свого передчасного народження Степан – борець за життя... Його незрілі легені після народження не розкрилися... Під час реанімації трапився інсульт... Тільки з двох місяців малюк зміг самостійно дихати. Але неспокійне щастя батьків тривало недовго. На тлі постійної загальної слабкості та млявості у хлопчика раптово виникли проблеми з диханням і зупинка... Далі, як у кошмарному сні – знову реанімація і тепер вже з трахеостомуванням (отвір в шийці, що дозволяє дихати).

Із листа мами хлопчика:
"Допоможіть хлопчику жити повноцінно, для нього важливий кожен сантиметр! Заздалегідь величезне спасибі за небайдужість до чужого нещастя, здоров'я Вам і Вашим близьким людям, це справді найголовніше в житті! Коли я народила Сашеньку, вже на першому його році життя я помітила, що дитина відстає в рості. Очевидно, що я побігла до лікарів, але до 5 років вони не ставили ніякого діагнозу, говорили, що це конституціональна затримка росту, оскільки я сама невисока.

"Коли я народила Сашеньку я вже на першому році життя помітила, що дитина відстає в рості і природно побігла по лікарях і до 5 років лікарі діагноз не ставили, говорили, що це конституціональна затримка росту. Щороку я ходила до лікарів і набридала, кажучи їм: ну точно щось не так, син уже до 3 років сильно відрізнявся від однолітків. Поки один лікар нам не призначив аналіз на гормональне обстеження, і ось тут все почалося...

Лист від мами:
"10 років тому Ангелінка зявилася на світ в результаті важких пологів, під час яких отримала пологову травму. Дівчинка довго перебувала у реанімаціі, а через місяць її виписали додому. Коли їй виповнилось шість місяців, я помітила, що моя квіточка дивно себе поводить, почались судому, вона не тримала голову і просто не реагувала ні накого. Коли ми звернулись у Львівську міську клінічну лікарню, нам поставили діагноз: затримка психомоторного розвитку, ДЦП, мікроцефалія.

"Господи! Збережи та допоможи кожному, хто допоміг моєму синові, кожному, завдяки кому ми можемо проходити лікування. Боже! Почуй молитви, як вони почули мої..". Такою молитвою кожен свій ранок починає мама Миколки за кожного, хто допоміг їй у боротьбі за здоров'я її сина... Але допомога потрібна ще, без неї неможливо впоратися самостійно, на жаль...

Я бачу, як мама знову тихенько витирає сльози. Я питаю, чому вона плаче. Мама думає, що я ще маленький і нічого не розумію, і відповідає, що смітинка потрапила їй в око. Але я ж дорослий, хай я маленький, але чоловік – вона плаче тому, що скоро мені треба їхати на реабілітацію, а вона змогла зібрати тільки на дорогу і проживання, і потрібно ще більше 10 000 тисяч на лікування... Я так хочу, щоб вона не плакала, я намагаюся, я її слухаю...але... Нагадаю Вам історію про мене зі слів моєї матусі:....