Ліка з моменту народження бореться за своє життя. Вона народилася набагато раніше терміну з вагою 830 грамів і була розміром із долоньку. Окрім Ліки, у родині є ще дві дитини, яких мама, переселенка з зони АТО, виховує самотужки. Одразу після встановлення діагнозу ДЦП Ліці батько пішов з родини, викресливши їх зі свого життя. Ліка три місяці була на штучній вентиляції легенів у реанімаційному відділені. Кожен день лікарі боролися за ії життя. Дитина не могла їсти, тримати температуру тіла і тиск, бачити, дихати.

Маргаритка живе на цьому світі вже 6 років, і всі 6 років вона бореться із страшним захворюванням, яке з’явилося на цей світ разом із нею і не дає їй жити повноцінно. Таких діток, як Маргарита, називають "метеликами", медичною мовою їх діагноз звучить як "бульозний епідермоліз". Це захворювання вважається невиліковним, воно безщадно уражає шкіру людини, найменший дотик спричиняє рани.

Коли для Віки виповнилося 2 роки, їй поставили діагноз "нейросенсорна туговухість". Що це означає? Ця симпатична 9-річна дівчинка майже не чує. Як це впливає на життя? Майже всі сфери життя дівчинки страждають від цього: у неї є неабиякі складнощі у спілкування з людьми, з розвитком мови, з навчанням; її не можна залишати саму, адже вона просто може не почути наближення небезпеки!

Ми всі в очікуванні, коли після завершення карантину повернемося до звичного життя! Повернемося до наших місць роботи, навчання, прогулянок і відпочинку. Та, на жаль, завершення карантину не означитиме завершення боротьби із Covid-19. На сьогодні у закладах освіти існує гостра потреба у забезпеченні своїх учнів та персоналу засобами самозахисту від коронавірусу. Івано-Франківська область знаходиться серед лідерів по поширенню вірусу.

Усі ми в очікуванні, коли зможемо повернутися до звичного життя, яке в нас відібрав Covid-19. Ця інфекція шириться планетою, кількість хворих людей щодня зростає, і ми не знаємо, коли це скінчиться… Але знаємо точно, що ми не можемо бездіяти. Сьогодні лікарні нашої країни – найгарячіші точки боротьби, які мають бути забезпечені всім необхідним, аби перемогти вірус. На жаль, матеріалів та обладнання катастрофічно не вистачає, потрібно усе. 

Маленькій Ніці поставили діагноз "ДЦП" на перших днях її життя. Ще до народження дівчинки мамі Лесі радили, щоб вона відмовилася від дитини через велику ймовірність такого діагнозу. "Але як можна відмовитися від своєї кровинки?", – лише це питання виникало в голові. 4 травня 2016 року Ніка народилася на цей світ. Її ім'я символізує перемогу, і з цього ж першого дня вони почали боротьбу… Реанімація, інтенсивне виходжування, планова госпіталізація, масажі, заняття в басейні, з логопедом, іпотерапія, знову реабілітації... Здавалося, всьому цьому немає кінця, але опускати руки не можна, і яка ж радість і щастя наповнює душу, коли перемога дає про себе знати! 

Даня Бачишев – юний переселенець з Донецької області. Йому 17 років. Важке генетичне захворювання – міопатія Дюшенна, важка форма – продовжує вбивати нашого хлопчика! Даня – світлий і мужній хлопець. У 2017 році він закінчив із відзнакою 9 класів, отримав червоний атестат. Продовжив навчання в 10 класі так само успішно. При тому, що страшне генетичне захворювання зробило його повністю нерухомим ще у дев'ять рокiв і кожний день душило. У Дані було дуже багато планів на майбутнє, попри всі прогнози лікарів, пов'язані з його страшним генетичним захворюванням. Наш хлопчик завжди був допитливим, він любить життя, любить людей і все живе, попри всі труднощі і випробування долі. Взагалi Даня – великий оптиміст, і до життя завжди ставиться по-філософськи. 

П'ятниця. 10 лютого 2017 рік. Мені дуже добре в животику матусі. З перших днів матуся називала мене Миколкою. Я кожен день чую, що матуся любить мене. І чекає зустрічі. Я виріс вже великий. Мені вже 40 тижнів. На останньому УЗД нам сказали, що моя вага 3 950 грамів. Мама така щаслива. Я ще не хотів народжуватися. Але... хтось вирішив інакше. Вирішив за нас. Лікарі почали стимулювати пологову діяльність. Мені було дуже важко. Я почав задихатися. Я захлинувся водою. Сил більше не було. Я застряг в тазу.

За свої 14 років Ліза пройшла понад 60 курсів лікування в реабілітаційних центрах і санаторіях. В 2014 році їй зробили операцію за методом Ульзібата. Зараз Ліза ходить самостійно, в неї вкорочені праві кінцівки, порушена рухова функція правої руки, повністю відсутня дрібна моторика правої кисті. Мама робить усе можливе, щоб Ліза стала здоровою. 

Ви колись грали у мовчанку? Як складно нічого не казати, правда? А затуляли собі очі і намагалися ходити у повній темряві? Вдарились об щось? А затуляли собі вуха так, щоб нічого не чути? Чи було вам страшно знаходитись у повній тиші? А от маленький Дмитро живе так завжди, він від народження не чує навколишній світ, голос мами та інших людей і навіть не уявляє, як жити інакше… Дітки з діагнозом "приглухуватість" та подібними синхронно зі своїм дорослішанням пристосовується до такого стану, і чим надалі – тим складніше їм розвивати слух і навички мовлення. А розвивати його можна і треба! У цьому допомагають слухові апарати, без яких жити людині, у якої проблеми зі слухом, дуже важко.