Родина Василюків дуже любить дітей, тому усі з нетерпінням чекали на появу четвертої дитини. Ніщо не віщувало біди, за результатами УЗД дитина була здорова. Та правда відкрилася на самих пологах. Василько народився зі страшним діагнозом: Синдромом Арнольда Кіарі і з повною відсутністю мозжечка. Лікарі повідомили, що шанси на життя малі. Але родина не здалася та наполягла на операції. Після операції на спині, з’явилася швидко прогресуюча гідроцефалія. Далі, ще 5 операцій. Та Василько боровся, так він хотів жити. До шести місяців малюк майже жив у відділенні нейрохірургії. Далі реабілітація в неврології. Коли Васильку виповнилося півтора роки він почав та продовжує лікуватися у Медичному центрі лікаря Берсенева.

Діти – це подарунок із небес. Це довгоочікувана радість для мами і тата. Але іноді складається так, що дитинство починається з важких випробувань, болю, страждань та щоденної боротьби за життя. Таких історій, на жаль, сьогодні багато. Наразі маємо 14 дітей, мами яких стукають у кожні двері і просять допомогти. Дітки з такими важкими діагнозами, як ДЦП, психологічна та мовленнєва затримка, аутизм, мікроцефалія та ін. потребують довгої та кропіткої праці для того, щоб мати позитивний результат.

На лікуванні в Долинській міській дитячій лікарні протягом місяця перебуває до 80 дітей різного віку. Поки медичні працівники лікують маленьких пацієнтів, БФ "Ти-Ангел" вирішив теж не сидіти склавши руки, а зробити щось і зі свого боку. Ідея з’явилась одразу – закупити яскраву, кольорову та приємну на дотик постільну білизну!

"Стан середньої тяжкості. Прокидаюся – задихаюсь. Інгаляції, ліки, вправи – всі рекомендації виконую. Під вечір легшає. А потім знову ніч…", – Олена все життя бореться з важким вродженим захворюванням – муковісцидозом. Жити з ним можна, одначе треба мати чималий запас терплячості, сил і… грошей. Щоденна комплексна терапія та регулярні курси довенної антибіотикотерапії – обов’язкова умова.

Богданові – 15. У його віці хлопці грають у футбол, прогулюють уроки, ходять на побачення. Але у Богдана є набагато складніше завдання – він робить все, аби бути здоровим... Таких, як Богдан, у світі всього близько 50. Хлопець страждає від складної генетичної недуги – синдрому Оптіца-Фріаса... Він усього півтора метра на зріст і важить близько 35 кілограмів. Хлопчик недобачає, а без слухового апарату – взагалі не чує. Тіло дитини недорозвинене, грудна клітина і стопи ніг – деформовані.

"У вас здорова дитина, з часом Назар навчиться всьому, йому треба більше часу, адже він після реанімації", – лікарі запевняли молоду маму з новонародженим малюком на руках. А перед очима жінки були важкі пологи, коли акушерки тиснули живіт – її сина виштовхували з утробу, коли її малюк не закричав, адже пуповина тричі обвила його шию, коли хлопчик 11 днів після народження провів під апаратом штучного дихання, а мама молилася, аби Назар вижив…

Дорогі наші благодійники! Звертаємося до Вас у черговий раз із проханням допомогти у зборі коштів для продовження проекту "Терапія радістю", що двічі успішно реалізовували працівники нашого фонду для діток, які перебувають на стаціонарному лікуванні в Хмельницькій обласній та міській дитячих лікарнях. Творчі заняття з малюками, яким доводиться тривалий час перебувати у лікарняних стінах, іноді – без мами чи когось з рідних, терплячи, до того ж, різні неприємні лікарські маніпуляції, є надзвичайно важливими та потрібними.

Цього хлопчину звуть Дмитрій, йому 12 років, і з перших секунд свого життя він вчиться жити. А все тому, що під час пологів він сильно постраждав, у нього сталася асфіксія. Він не закричав, 2 тижні провів у реанімації. Лікарі говорили, що Діма не виживе. Апарат ШВЛ, судоми і… хлопчик вижив!

"Марійка! Донечко моя, я так тебе люблю, що ладна пожертвувати усім, аби ти тільки була здорова", – так кожного дня мама Галина говорить своїй дівчинці і міцно обіймає. Удочеривши маленьку, Галина через місяць дізнається про ДЦП. Але це її не ламає, а робить іще сильнішою. Марійка з’явилася на світ передчасно, біологічна мати відразу від неї відмовилася, і дівча два місяці знаходилось у відділенні для недоношених. Її життєвий шлях розпочинається з дитячого будинку, там вона жила до 5-ти місяців. Тим часом жінка, яка намагалася 10 років завагітніти, вирішує, що не може без дитинки, і тому наважується на усиновлення.

Дев’ять років тому у сім’ї Пилипчуків народилося троє дівчат. Живими – Надійка та Люба. Віра – померла при народженні.
Живими, проте неспроможними дихати самостійно; живими, але з косоокістю. З ДЦП. Діагноз був поставлений невчасно. Лікарі зволікали – рік з однією дівчинкою, два роки – з її сестричкою. Час було втрачено.