"Маю шестирічну донечку, ми живемо удвох. Уранці, коли рівень кисню в крові падає, я не можу зібрати її до школи, не виходжу із дому, бо просто не маю сил. Стомлююсь вже від того, що переходжу з однієї кімнати в іншу. Розумію: потрібен кисневий апарат, але мені це не по кишені", – з цього листа почалося наше знайомство. Ользі 34, і лише цього літа вдалося визначити правильний діагноз: муковісцидоз. Через незнання діагнозу втрачено багато часу без повноцінного лікування, і сьогодні легені жінки пошкоджені настільки, що без потужного кисневого апарату Ольга дихати і жити не може.

Кирило – єдина дитина в сім'ї. Хлопчик народився на початку березня минулого року, і все, на перший погляд, було добре. Але з часом малюк став часто хворіти, мама дуже переживала, тому що бактеріальні інфекції постійно рецидивували, а лікарі запевняли, що це все мине. А у віці 9 місяців у Кирила була перша і дуже складна госпіталізація. Тоді він потрапив до лікарні з високою температурою і кашлем. У дитини діагностували гострий бронхіт і призначили лікування. За результатами аналізів, у дитини виявили нейтропенію. Після виписки з лікарні, через півтора тижня, Кирило знову потрапив до лікарні. На цей раз з пневмонією...

Юрко страждає через майже екстремально низьку вагу – так позначається на тілі його вроджене захворювання – муковісцидоз. Засвоєння їжі ускладнене, кожен прийом має супроводжуватись цілою жменею пігулок, що допомагають травленню, але і цього замало. Минулого року ми разом зібрали кошти і оплатили для Юрка піврічний запас спеціального висококалорійного харчування, і це допомогло. Хлопчик набрав близько 4 кг ваги, мав більше сил пережити осінь і зиму з їх частими застудами і спалахами інфекційних захворювань. Минув рік, і Юрко знову потребує допомоги – пережити наступну зиму.

Васі вже 12 років. Він має діагноз ДЦП майже із самого народження. Але успіхів у боротьбі з хворобою вдалось досягнути не так багато, як би хотілося. У Васі – велика сім’я, окрім нього, у батьків ще троє дітей. Живуть вони дуже скромно у невеликому селищі в Івано-Франківській області, але попри це, рідні намагалися зробити усе, щоб оздоровити Васю.

"Екскурсія", мабуть, на сьогодні для багатьох дітей та сімей дуже буденне явище. Хто хоча би раз в рік не має змоги здійснити поїздки до цікавих захоплюючих місць? А виявляється у Хмельницькому багато малозабезпечених сімей, в яких, окрім любові та речей першої необхідності, батьки нічого дати дітям не можуть. А ще є діти, у яких сім’я асоціюється із алкоголем, наркотиками, побоями, образами і кожен їх день – це суцільна сіра буденність. Зазвичай їх ще і в школі дражнять "злидар, який нічого не бачив".

Дошкільнята Настуся і Тимофійко, школярі Сашко та Віталій, студенти Денис та Яна – що їх об'єднує? Всі вони народились із генетичним захворюванням – муковісцидозом. Це рідкісна недуга, яка вражає, передусім, легені. Аномально густий слиз блокує легені, викликаючи важкі інфекції, що провокують нав'язливий кашель, пневмонії, бронхіти та інші ускладнення.

DO IT – благодійний проект компанії HR Network, спрямований на забезпечення обладнанням українських лікарень, де отримують допомогу діти та дорослі з проблемами дихання. Зараз ми розпочинаємо новий проект для відділення пульмонології Хмельницької обласної дитячої лікарні. 

Як часто, проживши чесне і часто важке життя, віддано і тяжко працюючи та кладучи сили й здоров'я, служачи іншим, старенькі люди на схилі літ залишаються, на жаль, самі, не маючи або втративши родину, близьких, рідних. І тоді найближчими людьми стають ті нечисленні, хто приходить до них щодня, цікавиться їхнім самопочуттям, допомагає по нехитрому господарству... Найчастіше це волонтери та соціальні працівники благодійних організацій. І працівники нашого фону разом із волонтерами, небайдужими до чужої біди, відвідують літніх немічних бабусь та дідусів, приносять їм їжу, ліки та інші необхідні для життя речі, розраджують добрим словом.

Поруч із нами є люди, яким на схилі літ довелося набагато важче за інших – вони не мають рідних, які б про них попіклувалися, не мають здоров'я, не мають коштів на найнеобхідніше – на їжу. Повз таких стареньких, хворих та злиденних ми проходимо щодня безліч разів, поспішаючи у своїх справах і не дуже зосереджуючи на них увагу, бо ж здається: "Що я один можу зробити?". Але є люди, які роблять, і готові й надалі робити те, на що у кожного з нас не вистачає часу, сил або інформації, як саме це зробити.

Обдумуючи наш проект, ми чітко знали, для чого і для кого ми його організовуємо. Спостереження лікарів, що пацієнти з сільської місцевості мають більші проблеми із здоров’ям, спонукало адміністрацію Шпиталю створити нову медичну програму, яка б дозволила сільському населенню своєчасно виявляти захворювання, а також мотивувати селян до більш відповідального ставлення до профілактики захворювань.