Хлопчик, що на фото, – Микита, він народився переношеним. Замість зробити кесарів розтин, майбутня мама народжувала сама. У жінки почали відходити води, але вони чомусь були темно-зеленого кольору. Як пізніше виявилось, Микита наковтався вод, вони заповнили легені хлопчика, він не міг дихати… 

Часом віяння долі безжальні, навіть жорстокі. Доленосні манівці та стежини подекуди можуть завести в найболючіші, найскрутніші, здавалося б, несумісні з життям обставини. Така думка промайнула після знайомства з літньою жінкою, яка звернулася за допомогою в наш проект "Домашня опіка". На прохання розповісти про себе Олександра Михайлівна скромно та з посмішкою, ніби занурюючись у вирій минулих літ, починає свою оповідь, ніяковіючи, а ще постійно перепитуючи чи не забирає наш робочий час, адже цінує час інших. 

Багато з вас можливо вже знають і пам'ятають Микиту з міста Слов’янськ Донецької області. Хлопчика, який бореться за право бути здоровим і щасливим. Робить це Микита разом зі своєю мамою, яка безмежно любить свого сина. Зараз Микиті вже 12 років, всі ці роки мама бореться за свого сина, який проходить постійні реабілітації та лікування, але, на жаль, хлопчик не сидить, не їсть сам, не розмовляє і сам себе не обслуговує, тому потребує постійного догляду і опіки. 

Ці дві дівчинки дуже різні. Полінка – крихітна усміхнена блондиночка. Марія – доросленька брюнетка з спрямованим у себе поглядом. Але обидві дівчинки відчайдушно потребують допомоги. Їх діагнози перетинаються тільки одним словом – тетрапарез. Це означає, що у цих дітей порушено нормальне функціонування рук і ніг. Дівчата регулярно проходять реабілітацію і займаються вдома. Але поки вони в процесі лікування, їх треба якось транспортувати. 

Історія цієї родини нерозривно пов'язана з історією України і війною на Донбасі. Сергій і Ольга Іванченко – уродженці Луганщини. Там вони жили до початку бойових дій, потім, разом із п'ятьма дітьми, поїхали від обстрілів у Білорусь. На той момент Ольга була вагітна двійнятами, але через стрес і переживання матері жити залишилась тільки одна дитина – Вірочка. Кілька років родина провела на гостинній білоруській землі. Але два роки тому, хоч страшні спогади про обстріли та вибухи були ще свіжі в пам'яті, батьки прийняли непросте рішення: повернутися додому, в селище Нижня, що в так званій "сірій зоні". 

Якби можна було поставити Даші відверті запитання про те, як їй живеться з муковісцидозом, вона б, напевно, розповіла, як набридли їй нескінченні інгаляції й крапельниці, як боляче, коли "спадаються" вени, а медсестра шукає місце для уколу. Як тоскно, коли лікування в житті багато, а спілкування з ровесниками – мало. А ще про те, як важко думати, що твоє теперішнє й майбутнє залежить від того, чи вистачить коштів на всі призначені ліки. 

Важко повірити, скільки нещасть і діагнозів вмістили в себе одинадцять років життя Лєрочки, яку ви бачите на фото, – тут і ДЦП, і симптоматична епілепсія, і мікроцефальний синдром на фоні грубої затримки психомоторного розвитку. А як добре все починалося! Весь період вагітності проходив нормально, без патологій, нічого не віщувало біди. Дівчинка народилася на 42-43 тижні, а проблеми почалися під час пологів – нормальна пологова діяльність була відсутня. Лікарі намагалися зробити все можливе, щоб допомогти дитині народитися, проте у дівчинки стався великий крововилив у мозок.

Для кожної мами немає нічого дорожчого за свою дитину, його усмішки, його здоров'я, його обіймів! Мама Жені 20 років мріяла про те, щоб вдихнути запах тім'ячка свого малюка і поцілувати рожеві п'яточки. Цілих 20 років мама не залишала надії завагітніти. І ось вони, дві заповітні смужки в тесті!
На жаль, на 33-му тижні в екстреному порядку, рятуючи дитину, вагітність довелося перервати. Через кисневе голодування малюк був дуже ослаблений. 5 днів, які мамі здалися вічністю, в реанімації крихітні легені вентилювали штучно. 

Якщо ви лежали колись у лікарні, згадайте: чи часто вас там супроводжував гарний настрій? Припускаємо, що тільки коли дізналися про майбутню виписку. Але ж гарний настрій у лікарні на вагу золота: він збільшує кількість ендорфінів у крові, які безпосередньо впливають на імунітет, тобто на здатність організму боротися з хворобою! Підвищувати рівень цих самих ендорфінів – головне призначення нашої улюбленої команди "Лікар Клоун Дніпро". 

Передчасно народжена дитина абсолютно незахищена від зовнішніх факторів, які для нас із вами є прийнятними та такими необхідними. Ви дуже здивуєтесь, але маленьких Нетерплячок треба оберігати від протягів, яскравого світла і навіть гучного звуку. Їх перші тижні, а іноді й місяці життя проходять в індивідуальних боксах (кювезах), що захищають їх від впливу зовнішніх факторів. Але прозорі будиночки з пластику не можуть замінити малюкам найнеобхідніше для найшвидшого та правильного виходжування, а саме фізіологічні (внутрішньоутробні) умови та положення тіла.