Дорогі донори, ви вже надавали допомогу Кирилові Іваненко, який народився в Дебальцеве в серпні 2014 року, коли там йшли запеклі бої, що супроводжувалися загибеллю мирного населення. Страх і жах, які за той час пережила мама Кирюши, негативно позначилися на пологовій діяльності і мали катастрофічні наслідки для малюка. При появі на світ, Кирюша переніс кисневе голодування головного мозку, що спричинило серйозні церебральні порушення, ураження мозочка. Пізніше йому діагностували ДЦП, тетрапарез, психо-мовну і психо-моторну затримку розвитку, атиповий аутизм. 

"Це мій єдиний синочок Женя. Зовсім скоро йому виповниться 10 років, але виглядає він не на свій вік. Дуже худенький, оскільки звичайна їжа не засвоюється правильно", – так починається лист. Нагодувати сина – це для Світлани більше, ніж виклик. Женя народився з важким захворюванням – муковісцидозом. Мутації ДНК порушують нормальну діяльність всього організму, ускладнюють травлення. Щоб рости, хлопчикові необхідно постійно приймати спеціальне висококалорійне харчування, а це – майже 3 тис. грн на місяць.

У липні Вові Табунщику виповнилося 10 років. Він активний і допитливий хлопчик, дуже любить бігати і стрибати. А захворів він, як і всі онкодіти, несподівано. "Восени 2017 року в сина почали дуже боліти плечі, ми, звичайно, списували все на рюкзак і почали класти менше книг до школи", – розповідає мама Вови. "Але це не вирішило проблему, біль не зник". 

Кирило – єдиний синочок у сім'ї батьків, котрі не чують. На першому році життя йому діагностували двосторонню сенсоневральну туговухість ІІІ ступеня. Зараз Кирилові 10 повних років, увесь цей час уся сім’я докладала неабияких зусиль, щоб допомогти хлопчику досягнути успіхів у розумовому розвитку та навчанні, де він зазнавав значних труднощів.

Дорогі донори, раніше ви вже надавали допомогу сонячній дівчинці-дюймовочці Анечці Іщенко. У дитини дефіцит маси тіла ІІ-ІІІ ступеня. У свої 9,5 років вона важить всього 10,4 (!) кг при нормі 27-35 кг. Вона – третя дитина в сім'ї, народилася з синдромом Дауна і вадою серця. Але головна і найбільша проблема – целіакія, хвороба при якій організм не засвоює глютен, який присутній майже в третині продуктів!

Сашку Барді зараз 16 років. Він гарний, розумний хлопець, який добре навчається у 9 класі та має багато друзів. У нього хороша пам'ять, він добре розмовляє. Але його тіло сковує хвороба, яка не дає йому вільно рухатися, ходити і бути здоровим. Хлопець самостійно не сідає, не стоїть, руки та ноги не слухаються його. Діагноз Сашка – ДЦП. Ця страшна хвороба вразила хлопця відразу, як тільки він з'явився на світ. Сашко народився передчасно, на 31-му тижні, в асфіксії, з жахливими наслідками якої родина мужньо бореться вже довгих 16 років. 

Михайлику Білому зараз 6,5 рочків, зовні і фізично він нічим не відрізняється від своїх однолітків, але значно відстає від них у психомовному розвитку. Хлопчик важко сприймає звернену до нього мову, його активний словниковий запас відповідає 3-річному вікові. Він ходить у садочок зі своєю сестричкою-двійняшкою, сам їсть, але погано, одягатися йому допомагають вихователі. Бере участь у святах, однак ніколи не розповідає вірші, але в загальних танцях намагається наслідувати. В 2,5 роки Міші діагностували сенсорну алалію, виявили наявність арахноїдальної кісти в головному мозку, хлопчик нічого не розумів і не говорив. 

Шановні донори! В родині Ревкових сталася біда. У матусі Марини діагностували інфільтруючий протоковий рак молочної залози. Вже півтора року жінка мужньо бореться із онкологією. У листопаді 2017 їй провели операцію радикальної мастектомії та призначили 4 курси хіміотерапії. Деякий час усе було добре, і жінка сподівалась, що хворобу вдалося зупинити. Але через три місяці лікарі виявили метастази у легенях та печінці.

Історія Сашка – це історія про силу духу, про бажання жити, про завзятість і працьовитість. 22 серпня 18-річного Сашу, що їхав на мопеді, збив автобус. Травм було багато, і вони були дуже важкими. "З такими травмами не виживають!", – сказали мамі лікарі. Але яка мати після таких слів опустить руки? Анна Цапаєва, мама трьох дітей, виховує їх сама. Вона знайшла клініку, яка погодилася взятися за Сашу. Повернення до життя було непростим. Саша пробув у комі 3 тижні, переніс операцію з видалення тромбу, дихати міг за допомогою трахеостоми. Але він стійко пережив усі випробування і приступив до реабілітаційних процедур. 

Ми бачимо їх – збитих машинами, замерзлих, розстріляних, замурованих у підвалах, побитих, отруєних, заморених голодом, обпалених, понівечених і хворих. Вони - бездомні тварини, але ж вони живі! Ми не можемо байдуже залишати їх без допомоги, адже їм більше ні на кого сподіватися окрім як на нас - людей.