Цього хлопчика звуть Сергій, йому 6 років. За ці 6 років він пережив чимало випробувань. Коли він був ще малюком, у нього почали з’являтися приступи, після чого Сергійкові зробили операцію на серці. Щойно хлопчик одужав, батьки помітили, що він став плаксивим, збудженим, дуже важко засвоював нові слова і нечітко говорив. Від самого народження хлопчик перебуває під постійним наглядом невролога, який і встановив діагноз "мінімальна мозкова дисфункція, затримка психомовленнєвого розвитку".

Ми бачимо їх – збитих машинами, замерзлих, розстріляних, замурованих у підвалах, побитих, отруєних, заморених голодом, обпалених, понівечених і хворих. Вони - бездомні тварини, але ж вони живі! Ми не можемо байдуже залишати їх без допомоги, адже їм більше ні на кого сподіватися окрім як на нас - людей.

Жовтяниця у недоношених новонароджених спостерігається практично у кожної дитини, що народилася раніше терміну. Це результат недорозвиненою ферментативної системи, яка не здатна справиться з великою кількістю білірубіну (жовтого пігменту). "Злий" білірубін може дати ускладнення на печінку дитини, тому лікування повинно бути швидким і ефективним. Мета нашого проекту – допомогти лікарям Херсонської міської клінічної лікарні ім. О.С. Лучанського рятувати малюків від жовтяниці у відділенні постінтенсивної терапії новонароджених.

У складні часи, коли наша медицина переживає значну кризу, лікарі залишаються сам на сам зі своїми пацієнтами, яким в більшості випадків не можуть допомогти через відсутність сучасного обладнання. Це особливо стосується пологових будинків, де народжуються наші діти. До нас за допомогою звернувся Одеський міський пологовий будинок №2. Лікарі приймального відділення просять небайдужих людей допомогти їм робити свою роботу, а саме придбати фетальний монітор для діагностики породіль, які надходять до пологового будинку.

Як жити, коли майже всі життєво важливі органи працюють на межі і раз у раз загрожують відмовити зовсім? Якої сили повинна бути внутрішня воля, щоб знову і знову прокидатися і знову долати? Ми ніколи не зрозуміємо цього, дивлячись з боку. Можемо тільки допомогти. Зараз легеням Насті важко дихати – їм потрібна підтримка кисневого апарату. Організм виснажений, і для боротьби йому потрібна допомога спеціального висококалорійного харчування, а для його безпечного засвоювання потрібен інсулін, адже у Насті ще й діабет... Настя бореться з усіх сил, але їй так потрібна допомога!

Ванька поспішає жити. Муковісцидоз розслабитися не дає, але й хлопчисько не поступається йому жодним зайвим днем. Ванька верхи на коні, Ванька показує фокуси, Ванька займається йогою, робить досліди з хімії, робить інгаляції, стрибає через багаття, визирає з похідного намету ... фотографії Ваньки можна дивитися годинами, а історії про них слухати - цілодобово ... Ванька поспішає жити. Його легені за таким темпом не встигають. Задишка і слабкість вимагають частіше залишатися вдома. Але Ванька не готовий вгамуватися. Він мріє про портативний кисневий концентратор. Нехай апарат дихає, якщо легені не можуть. А Ванька? Буде жити!

14-річна Іра опинилась на грані важкої інвалідності. Давнішня дитяча травма проявилась у величезному викривленні хребта, схожому на будівельний гак, і стрімкій втраті здатності ходити. Через півроку дівчинка може назавжди опинитися в інвалідному візку. Важкість у спині і горб супроводжують Іру Мартинюк з дитинства. Коли їй було чотири роки, стався нещасний випадок – вона впала з 5-го поверху, коли мама була на роботі в нічну зміну.

Гематологічне відділення Одеської дитячої клінічної лікарні гостро потребує інфузоматів – апаратів для безперебійної дозованої подачі хіміотерапії. У відділенні 30 місць, необхідно мінімум 2 спеціальних прилади – інфузійних насоса – для введення ліків внутрішньовенно. Онкохвора дитина, зазвичай, лежить у лікарні разом із мамою. Напевно, кожному з нас хоча б раз у житті доводилося бачити (по телевізору або наживо) втомлену маму, яка сидить біля крапельниці і дуже уважно стежить за надходженням ліків.

Чарівна красуня Елечка чудова, тендітна і дуже маленька... У свої 2 рочки вона важить і має зріст, як інші дітки у 6-7 місяців. Зараз під одягом ще можна сховати коротеньки та криві рученята та ніжки, незмінні супутники ахондроплазії, діагнозу, який було встановлено крихітці Елі ще у пологовому будинку. "Дивлячись на неї, я не можу втримати сліз. Як вона житиме далі з такою хворобою? Якщо не зробити операцію, її кінцівки скривлюватимуться дедалі ще більше… Чим я зможу їй зарадити? Адже таких грошей, які потрібні на операцію наша родина не має. Я лише притуляю до себе свою крихітку, плачу, цілую її таку рідну, знедолену і благаю Господа Бога та небайдужих людей про допомогу у цій біді!", – звертається до всіх мама Елічки.

Історія життя Ксюши – це історія її хвороби. На операційний стіл дівчинка потрапила відразу після народження. Тоді їй одночасно провели дві операції: видалили спинномозкову грижу в поперековому відділі хребта, а також провели шунтування головного мозку у зв'язку з діагнозом гідроцефалія. До вроджених патологій Ксюши відносяться також вивих і підвивих обох стегон, параліч ніг.