Віка – кругла сирота, це жінка з інвалідністю (1 група) з дитинства. Зараз стан її здоров'я значно погіршився, у порівнянні з минулими роками. Жінка хворіє на цукровий діабет 1 типу важкої форми. У 20 років вона повністю втратила зір, їй ампутували палець лівої стопи. Через травми почалося руйнування таранної кістки правої ноги, яке постійно прогресує, внаслідок цього сталося вкорочення кінцівки. Вікторії стало важко пересуватися. Але попри важкий стан здоров'я і смерті найрідніших людей, Віка не опускає руки.

UPD: МОЗ України виділив кошти на оплату операції для Наді в Туреччині. Детальніша інформація та відповідні документи Ви можете знайти в рубриці "Блог" та "Документація".

Красива дівчина біжить по берегу моря. Її каштанове волосся розвивається на вітру. Назустріч їй біжить маленька усміхнена дівчинка з радісним криком: "Мама!"... І тут Надя прокидається. Цей сон сниться Бояр Надії з серпня 2016 року. Саме тоді, їй поставили страшний діагноз – гострий Т-клітинний лейкоз. Із тих пір її мрія – сім'я, діти, спокійне життя є тільки у снах. З моменту захворювання вже пройдено весь складний курс хіміотерапії, кожен крок давався дуже нелегко, з тяжкими наслідками, в основному зі значним перевищенням бластів і гепатитом печінки.

Ігорю Лободі наприкінці березня виповнилося тринадцять років. На перший погляд, він виглядає звичайним хлопчиком. Але водночас він розвинутий не більш, як на п’ять років. Це результат епілептичних нападів. За кожен рух, кожен крок та кожну реакцію він змагається змалечку. Півторамісячному хлопчику зробили щеплення від гепатиту B. На наступний день – крововилив та реанімація. Почалися дивні напади.

Навіть лікарі називають її стійким олив’яним солдатиком. Три місяці тому ми розповідали історію про дивовижну боротьбу надзвичайно сильної жінки проти смерті. Рак молочної залози 4 стадії мав поставити крапку – Ірина майже осліпла на одне око, а метастази вразили голову, легені, кістки та м’язи. Однак ані невтішний прогноз, ані відсутність грошей, ані зрада чоловіка, який покинув у найскладніший момент, ані хвора мами, яка теж потребує піклування, – ніщо її не зламало.

Рак легень, що не піддався лікуванню, поступово перекриває людині кисень, буквально: пухлина блокує бронхи, лишаючи все менше простору для вдиху. Багато інших пухлин дають метастази в легені, і те саме… людина починає задихатись. Інсульт, серцева недостатність – людина починає задихатись. Помирати, страждаючи від болю і задухи, звичне уявлення, правда ж? Ламайте цей стереотип! Коли легені ушкоджені, коли здається серце – дихати може кисневий концентратор.

Півроку тому батьки Микити перестали сподіватися, що, можливо, раптом завтра їх син підведеться і сам піде. Півроку тому його батьки вирішили діяти поступово і чітко планувати, що їх Микиті потрібно від чергової реабілітації. Півроку тому вони дізналися, що в Китаї є унікальна методика лікування таких діток, як Микита. Тоді вони прийняли рішення летіти в Піднебесну і дізнатися, чи насправді там творять дива.

"Написала заяви в усі інстанції, їздила на депутатські сесії, до усіх зверталась. "Зачекайте, немає грошей", – кажуть або просто обіцяють", – ділиться Аня. Тим часом її захворювання – муковісцидоз – не чекає, без терапії воно руйнує організм, позбавляючи можливості дихати. Ліками Ані часто допомагають родини таких же пацієнтів, як і вона – скидаються по флакону, по упаковці. Але довго так не протягнеш. Щоб жити, Аня потребує допомоги всіх нас із вами. 

Діагноз "гліобластома" для більшості людей в Україні – вирок. Така найагресивніша злоякісна пухлина "оселилася" в мозку 16-річного спортсмена Нікіти Малецького. Шанс знищити злоякісні клітини і жити дають хлопцю німецькі лікарі. Вони взялися лікувати Нікіту прогресивними методами антипухлинної вакцинації та імунотерапії.

"Хто відповість мені, де закінчується біль? Хто допоможе звільнитися з цього рабства? Що можна зробити, щоб припинити ці божевільні безперервні страждання перев'язок?! Від хвороби не втекти, не сховатися, не допоможуть сльози й прохання про помилування, хворобу цю не перемогти! Але я дуже стараюся! Я щодня відвойовую кожен подих, кожен міліметр шкіри".

Ветерани різних воєн, кавалери орденів і медалей, люди, які присвятили себе будівництву або захисту нашої країни... Сьогодні цим людям вже за 90, їх залишилося не так багато, і кожен день стає все менше. Кожен із них пройшов непростий життєвий шлях, у кожного своя неповторна історія військових років, яка відклала незгладимий відбиток на все подальше життя.